ПОДОРОЖ ВОДОДІЛЬНИМ ХРЕБТОМ (02-03. 10. 10. Верховинський Вододільний хребет знаходиться у внутрішній смузі Українських Карпат, головним чином на межі Закарпатської та Львівської областей. Вододіл – це лінія, що розділяє басейни суміжних водойм або скупчень підземних вод. Зазвичай вододіли проходять по гірським хребтам чи в будь-якому разі через найвищі точки певної місцевості.
Ну, а там, де знаходяться найвищі точки, зазвичай водяться і туристи. Тож команда ФОТОмандрівників і вирушила саме туди, де починається вода – подорож по вершинній лінії Верховинського Вододільного хребта, звідки беруть початок великі ріки Карпат: Латориця, Стрий, Ріка, Уж та інші. Мальовниче село Щербовець, звідки починався наш маршрут, зустріло нас похмурим, туманним ранком. Колоритні хатки-садиби, біля яких вдосвіта вже порались їх мешканці, створювали якийсь особливий внутрішній настрій у мандрівників. Було відчуття, ніби ти знаходишся в епіцентрі суцільної простоти, щирості і невимушеності.
У повітрі пахло різнотрав’ям, сухим листям і молоком. Розмаїття внутрішніх емоцій нарешті виривається на волю і ми розпочинаємо осіннє фотополювання. Грунтово-кам’яна дорога через село, вивела нас околиці Щербовця. Зелені сінокоси купалися у сріблястій росі.
- Великий Березний, за годину їзди від Ужгорода. Деякий час маршрут тягнеться крізь Стежка веде по хребту і виходить на гостру вершину Пікуй. Тут маршрут різко звертає. Ось карта маршруту (збільшується, якщо клікнути): Може комусь буде цікаво - то читайте тут:http:// blogspot. com/2.
- То ж чому ВХ замість ВВХ ( Великий Вододільний Хребет)? Невже всі "авт. права" Допоможіть, будь ласка, знайти електрону карту Українських Карпат.
- Верховинський Вододільний хребет знаходиться у внутрішній смузі Українських Перед нами Великий Верх (1309 м), за ним – перевал Руський шлях.
- Схі́дні Беща́ди або Верхови́нський Вододі́льний хребе́т ( Вододільний хребет) — гірський хребет в Українських Карпатах (східна, внутрішня смуга.
- Великий Вододільний хребет являє собою результат гороутворювальних процесів епохи каледонської та герцинської складчастостей. На півдні.
В ранковому мареві, між копицями сіна, блукали коні. У повітрі пахло осінню. За короткий час заходимо у густий ліс і стрімкою дорогою починаємо набір висоти. За мить, обабіч дороги, несподівано натрапляємо на «сімейство червоноголових» – підосиновиків. За десять хвилин наш наплічник обважнів на 2 кг білкового делікатесу.
Рухаємось далі. На відмітці 970 м над р. виходимо на поляну, з якої, у ясну погоду, добре видно найвищу вершину Вододільного хребта. Та густий туман не дає нам можливості помилуватися Пікуєм. У лісі робимо зупинку щоб поснідати. Накрапає дощ.
Всього 5 градусів тепла. Самий раз вдягнути на себе щось тепліше.
Здається, синоптики не помилилися, пообіцявши на ці вихідні заморозки до -3. За мить виявляю, що тепла куртка (скоріш за все) залишилися у багажнику автівки. Ще раз перетрушую весь наплічник. Ніц! Такого фіаско я давно не отримував! З теплих речей з собою – синтетична футболка і легка флісова кофта. А попереду – дощ, туман, вітер і мороз на «десерт». Зігрівала тільки думка, що перебуваючи постійно у русі, замерзнути, теоретично – неможливо. Що ж, залишилося тільки підтвердити цю теоретику з непереборним внутрішнім відчуттям піддослідного кролика.
Виходячи із зони лісу нас накриває густий туман. Стрімка стежка виводить нас на сідло (1333 м), що під самою вершиною гори Пікуй. Вітер тут, на щастя, помірний. Однак, вологе повітря пронизує все тіло до кісточок.
З неба залітають крупинки снігу та льоду…. Туман не відступає. Пікуй зовсім не видно. Добре хоч на завтра вже обіцяли ясну сонячну погоду. Оперативно приймаємо рішення трохи змінити наш маршрут: запланований на наступний день спуск в с.
Ужок, змінюємо на с. Щербовець. В результаті отримуємо реверсивний маршрут Щербовець – пер. Руський Шлях – Пікуй – Щербовець.
Таким чином, перший день фотографуємо тумани, а наступний – те, що ховалося за туманами. Наш курс – перевал «Руська Путь». До нього майже 10 км «молочного» шляху.
Жваво рухаємось безлісим гребенем хребта, де плавно чергуються вершини і сідловини. Попереду мальовнича Букюська (Буковецька) Полонина – один з небагатьох природних ландшафтів, у якому збереглася природна верхня межа лісу з буковим криволіссям і справжня полонина із заростями чорничників та біловусниковими пустищами. Сам хребет має звивисті лінії гребенів з асиметричною формою. Особливо круті та урвисті його південні схили. Скелясті виступи з стрімкими урвищами та купи чудернацьких форм каміння, нагадували справжні природні бастіони.
Несподівано виринаючи із густого туману немов із небуття, багатотонні химери справляли моторошні враження, наганяючи місцями страх на мандрівника.